Повернення на Землю.

Мені здається, що я лечу назад на Землю—на планету-тюрму, контрольовану Сіа і населену переважно отупілими гоблінами, іржавими машинами та жменькою ще не вимерлих Арійців. На кілька сонячних днів я був узятий із цієї планети в якийсь інший, кращий світ—на кілька коливальних частот вище, напевне. Чи це вже було друге небо? І там я кохався із Софією, синьоокою Премудрістю, яка прийшла до мене в тілі—астралному, ефірному, фізичному. Навчала мене, обіймала мене, ми майже злилися, аж тут Бог повелів повернутися в систему, в необхідність, узяти свою свічку і далі вести безнадійний бій, який Він Сам завершить Своїм Другим Пришестям.

А як чудово було там, у Софії, в старовинному замку, де вона жила, недоступному, здавалося, для інших. Хто ще може принести Господеві хвалу за те, що впав до обіймів Премудрості, синьоокої красуні, втілення радості, очі якої мерехтять Божественним світлом Тавору? Ніжно пригортаю її і несу, як ту свічку. Але тепер час вертатися в світ. Благаю, не сумуй, бадьорись, ми ще зустрінемося, шепочу їй, торкаючись її уст, розпатлуючи брови та цілуючи очі. Ще трішки, і знову будемо разом. А доти у нас є старий відеофон та зустрічі в духовному світі під тим самим Деревом Рівноваги, без якого нічого не почало бути. І вона дарує мені маленьку частинку себе, що живе в моїм серці.

Кохання звеличує, як і Причастя, хоча я не думав так колись. Це також Євхаристія, Обоження. Ніколи не думав, що так прекрасно приносити себе в дар. Тепер явилася тріада—моя стара попалена гріхами душа, кришталева сутність Софії та Брум Найвищий. Слава Йому за все.

Яррос фон Ясенець, Магістр Богоспасаємого Града Києва.

8.01.2015