Молитва письменника.
Господи Вседержителю, джерело всякої мудрости, допоможи мені в написанні твору цього. Зішли на мене, грішного, Твою мудрість і натхнення, допоможи зачерпнути потрібну інформацію із глибин Всесвіту. Допоможи смиренно записати те, що Ти пошлеш, собі на зростання, ближнім на пізнання й радість, і Тобі на славу. Амінь.

Молитва письменниці

Застановляюсь перед Тобою, Господи. Пошли мені свою благодать, хай янгол, мій охоронець, приручить мене до твого серця, хай відійде від мене гріх, який зав’язує мені очі чорною тугою, і я вже сліпець; не знаю, що роблю неправильно, але гріх мій спочуває серце, знаю це, бо дуже обливається слізьми, і часто вже її не слухає розум, а не хочу в своїй сукупності та прихованій досконалості йти за розумом — Господи, хочу йти за Тобою. Якби ж залишав мені на шляху сліди, я б ступала по них, але я сліпець, що не крок, боюся оступитися.  Не боюсь втратити голово: значно дорожче мені моє серце — хочу пробудити його до Тебе, хоче спочити воно в Твоїй долонях, як колись спочивало в лоні моєї матері, без жодного гріху та в любові.

Господи, доки сонце не вийде не пізнаю Тебе. Коси мої почорніли, а колись були русявими, руки закостеніли від вітру, але ще можуть хреститися, і коліна допоки здатні каятись, чом не можу бути такою, як зараз, чому людська недосконалість обділяє мене твоєю невидимою присутністю?  Пробуди моє серце, подай знак, щоб переконалось воно, що молиться день-ніч не на вигоду собі, але до Тебе — та ж і молиться воно не за себе і свого власника, а вічності, які щиро даруєш землянам. Як хочу, аби діткнулось до моєї щоки ангела мого перо, як хочу, щоб затінило мене від пекучого сонця його крило, не боюся, що суховій-волоцюга, який бає неправду на моєму шляху, скинув мене у безодню, але прагну теплого вітерцю Твого кивка, певності, що чув мою молитву, завжди ту саму, завжди за нас, грішних людей — ось і зараз прошу я, що недостойна й під престолами Твоїми сидіти, зглянутись над страждаючих, рани яких роздерли лев’ячі лапи, примирити тих, що війни в словах друга шукають, просвітлити ум тих, що не протистоять гармонії світу, опустити гарячі кулі росою на зелені трави, аби не окрасились вони у червлене полум’я, хвилину спокою даруй й землі. Хай аніхто не зраджує свого кохання, бо зраджує він не комусь, а собі, а коли не любить себе, то і не знає любові іншого,  а не знаючи, що таке любов — не знає і Тебе, Всемилостивий Отче.

 Дякую, що серця мого вуст таки не затуляєш. Хоч і прихиляю до сну голову, Господи, однак серце не стане з колін, й душа не опустить молитвенні долоні, й тоді не перетне сердечної мови камінний дощ, але буде Тобі вічно вірне. Амінь.

Віко душі не опуститься, хмари над скарбницею душі розійдуться, не скує моєї плоті туге око, і воля моя стане Твоєю волею. Слухаю Тебе, мов дитина псалмів Давидових, начуваючи у них науку життя.