Головна » Файли » Есеї

Темна ніч за вікном
[ Викачати з сервера (42.5 Kb) ] 15.10.2015, 23:08

Темна ніч за вікном.

Ніч у потязі, ніби вічна моя мандрівка. Шклянка чаю на столі—напій, що дає мені сил перебувати в чуванні протягом цієї темної ночі, що тисне на вікна. Морок перед очікуваним Світлом Тихим, або перед Обручником Душ, що гряде в полуночі.

Тьмяне світло лампочки нагадує про жовте сяйво свічки—тієї самої, з якою я розлюбив ходити перед Святими Дарами, маленької іскорки того світла яке ми, в наших немочах сильні, покликані нести світу. Темно-бордовий колір підрясника, моєї одежі радості та ризи спасіння, дарунку архиєрея, облачення свічконосця, в якому я служу обабіч Святого Престолу, осяваючи шлях тому, хто підносить Святі Тайни. І коли виходжу я у світ, то цей підрясник—ніби маленька частинка алтаря, яку беру із собою, ознака того, що моя Літургія в храмі рукотворному не кінчається, що я продовжую її у всьому своєму житті, у духовній скинії серця. Чорні нитки потертих чоток на 300 намистин, іще один подарунок милостивого єпископа, меч духовний, по 100 на кожну із Осіб Трійці, і ще 4 великі—дві для Природ Христа і ще дві—для Софії. Темно-червона тканина, як Тіло і Кров Господні, які я маю дар приймати чи не щодня, ремінь, що підперезує стегна, чорний як та ніч Богозалишеності, яку Спаситель пережив на хресті, борючись тільки людською природою проти нападів звіра.

Проте потяг мчить далі через дощову холодну ніч, подібно Церкві, що дає нам шлях спастися. Скоро світанок, це неминуче, адже такий шлях речей. Намистини чоток перетікають між моїми пальцями, уста шепочуть спасительні слова: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного!»

19 гру. 2014.

Яррос фон Ясенець, Магістр Київський і Львівський

 

Перша тварюка нападає на мене ще в потязі—просто в туалеті, куди я заходжу за потребою після склянки чаю. Вже схиляюся над раковиною, а демон вистрибує ззаду, просто з унітазу, гучно бахкаючи залізною накривкою.

Нічого собі, раз вони вже дійшли до такого рівня матеріалізації, то все ще більше запущено, ніж ми очікували.

Напасти на мене напряму він не може, бо на грудях моїх блищить єрусалимський хрест, енергетичний відбиток огороджений потужним щитом фіолетової завіси. Проте це не означає, що прозорий звір не може зашкодити інакше. Готовим треба бути до всього.

Минає пів секунди і я розумію, в чому його фішка—в туалеті різко починає падати температура. Дуже різко, маятник у вільному падінні, коли його трос обривається. За кілька миттєвостей стає настільки холодно, як буває у найлютіші морози зими. Зачекати ще секунду-дві, і тут виникне криогенна камера.

Техніки згадувати ніколи, хапатися за металеву ручку дверей (яка, імовірно, обпалить пальці, ніби холодний жар) теж, лишається перший та останній найнадійніший метод—здійняти долоню, пальці вже самі творять хризму і гучно крикнути: «Іменем Господа Ісуса Христа, нехай зійде на тебе полум’я!»

Оце вже ліпше. Вогонь—моя стихія, він буває в мене і фіолетовим, і бордовим, проте найчастіше, як і зараз—багряний, як Великодні архієрейські ризи. Температура в туалеті тут-таки вирівнюється, демон переживає шок і прагне виходу. Коли загроза бути замороженим щезає, я легко накидаю енергетичний зашморг на шию тварюки і стягую його. Шурх—і на одного шкідника менше. І, що найліпше, я геть нічого не порушив—дрібний біс сам напав на мене, без попередження і санкції, цим самим накликавши і мою належну відповідь.

Хрещуся, дякую Господу за своєчасну поміч після чого покидаю потребник (у вагоні все одно на кілька порядків тепліше, із відчинених дверей в коридорчик шугає струмінь холоду), повільно іду до свого купе, зиркаючи то в один бік, то в другий, підозріливо вишукуючи нові загрози. Але душа вже спокійна, серце підказує, що ближчим часом ніхто не потурбує. До столиці, принаймні.

А там… Уже невідомо. Треба бути готовим до всього. Можливо, мене чекатимуть прямо на вокзалі, навіть не дозволивши доїхати до Лаври. 

Категорія: Есеї | Додав: Yasenets
Переглядів: 361 | Завантажень: 19 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Вітаю Вас, Гість!
П`ятниця, 29.03.2024